Клеопатра
Уже целовала Антония мёртвые губы,
Уже на коленях пред Августом слёзы лила...
И предали слуги. Грохочут победные трубы
Под римским орлом и вечерняя стелется мгла.
И входит последний пленённый её красотою,
Высокий и статный, и шепчет в смятении он:
"Тебя - как рабыню...в триумфе пошлёт пред собою..."
Но шеи лебяжьей всё так же спокоен наклон.
А завтра детей закуют. О, как мало осталось
Ей дела на свете - ещё с мужиком пошутить
И чёрную змейку, как будто прощальную жалость,
На смуглую грудь равнодушной рукой положить.
Клеопатра
І вже цілувала Антонія мертвії губи,
Й навколішки вже перед Августом сльози лила...
І зрадили слуги. Гримлять переможнії труби
Під римським орлом і вечірняя стелиться мла.
І входить останній, її полоненний красою,
Високий і статний й шепоче розгубленно їй:
"Пошле, як рабу, він у звитязі перед собою..."
Та ще лебединої шиї спокійний нахил.
А завтра дітей закують. Ой, як мало лишилось
Їй справ - усміхнутись ще раз жартома мужику
Й рукою байдужою, наче прощальную милість,
Покласти на груди смуглявії чорну змію.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566172
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.03.2015
автор: Радченко