Сніжинки, що їх носить посивілий вітер
І коливає, й кружить суходолом,
Летять собі та мовчазливо мріють,
Похапки озирають світ навколо.
Народжені десь там, у янгольських висотах
Все припадають до землі жагучій,
Втрачаючи поволі свою цноту,
Забуті Богом тлінні діти сучі.
І добре, як Еол йще трохи похитає
Та хуртовину розпочне потішну,
Покаже світ від краю і до краю,
Чи піднесе навмисно трохи вище.
Й чомусь на перший погляд всі вони однакі,
Чи поодинці, чи то збившись в купу.
Насправді ж неабиякі відзнаки
Приховує морозна шкаралупа.
Усяка своєрідний візерунок має
І візерунком є сама по собі,
По вітру повз друг дружки проминають
У швидкоплинного життя жалобі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566638
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.03.2015
автор: soulowner