Я живу, і я все ще дихаю
I на свiт цей крiзь пальцi дивлюсь.
Пориваюсь, хвилююся, микаюсь
I об стiну характерiв бьюсь.
I роками терплю образи
Зцiпив зуби насмiшки зношу.
Всюди чую ті самі фрази
Знову в Бога я сили прошу.
Я бiжу свiт за очi, стурбований.
Спотикаюсь, а потiм падаю.
Десь ось там вiн мiй скарб захований
За яскравою сонця лампадою.
Я вже поруч, я певен, знаю.
Я до нього торкнутися хочу.
Я так довго на нього чекаю
П'ю роками нестерпну гіркоту.
До землі нахилився низько
Тягар світу на плечі тисне.
Та я знаю, вже зовсім близько
Скарб омріяний, небо чисте.
© Олександр Крутій
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566674
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 14.03.2015
автор: Олександр Крутій