[quote]Небо за її вікнами буде холодне й зелене.
Дощ буде заливати пам’ять її невичерпну.
Хай забуває про все.
Хай забуває навіть про мене.
Лише про мене хай забуває в останню чергу.
Сергій Жадан [/quote]
певно, мала минути зима, аби вона прокинулась,
аби вона віднайшла правильного рішення, мало минути життя.
і все, що після життя.
і все, що поміж життями.
аби вона відчинила вікна за подихом свіжого повітря
та побачила той самий Харків, що вона його так не любила.
а кого любила? та й взагалі, любила?
що таке "любила"? то вже інша тема,
а можливо "інших" і нема... напевно.
певно, то був вечір, повний місяць тощо,
бо вона ж так вірила в усі ці чари ночі.
змалку ворожила, наче б й не мольфарка,
наче б і не вміла, наче то є жарти...
то тепер минуле, знаєш, все минає...
й зовсім неважливо, що вона програла.
може й не програла! хто таке удумав? їй таке наснилося?
завжди їй снився бред...
найбільш абсурдний, той, який осудять.
то її натура, тож respect it, friend.
може то був ранок.. біс його вже знає!
то є неважливим, то є єрунда.
бо вона вже вільна і їй так всерівно:
хто кого покинув, хто кого кохав...
бо зима лишила, значить, все позаду.
час вже прокидатись і нарешть знайти
вельми необхідний вихід з тої гри,
поки ще жива, поки не загралась,
поки не минуло все оце життя.
і все, що після життя.
і все, що поміж життями.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566887
Рубрика: Верлібр
дата надходження 15.03.2015
автор: Darine Dragomanova