***
зриваю окови чорні
з пошарпаних часом вікон
шукаю для ран мажорних
миттєві холодні ліки
і хоч застигає спазмом
у серці кровава дійсність
вже знаю - несправжнє "разом"
бо справді занадто різні
над бруньками золотими
посіяли мойри попіл
як змії у небі - зими
як спогади - мох на плоті
он грудки останніх явлень
на сірій землі вечірній
де рвуться уже безтямно
обійми давно нещирі
вже он опадає долі
остання прикмета чорна
і сонце надривно дго́рі
волочить спасенні жорна
прийми сю покуту світе
пробач се розбите скельце
полоще весною вітер
кроваве прозріле серце
(15.03.15)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566985
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.03.2015
автор: Леся Геник