Ми сонце втратили, не згледілися й як,
Так швидко, хитре, з обрієм злилося,
Й багряним короноване волосся
Сповзло тихцем з плечей, за ним піджак…
І перші дві зорі на небосхилі
Сяйнули між пухнастих твоїх вій,
Мов золото, розтоплене в горнилі.
Солодким пло́дом поманив звабливо змій,
І я чимдуж, не зволікаючи, упився,
До зваби соковитої припав…
Мабуть, таке колись Адам від Єви взнав…
І сором знань зі спраглих вуст в уста сочився,
Що так тремтіли й жадібно хапали,
Червоні й розпащілі, ніби мак.
Здавалось, їм було́ все мало, й мало…
Ми сонце втратили, й себе із ним відтак.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567160
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 16.03.2015
автор: Андрій Майоров