Останнім часом натхнення грає зі мною у гру "Спіймай мене, якщо зможеш!". Ви спитаєте чому я такої думки? Та хоча б тому що написати щось варте, щось хоч трохи талановите, для мене важко. Що сталося з тією дівчиною, яка писала і писала вірші кожного дня? Я їх удосконалювала, дописувала, викреслювала і переписувала цілі рядки або і весь твір! А тепер... А що тепер? Тепер написання хоч чогось це викроювання хоч би 15-ти хвилин у день (і це ще дуже добре якщо у день!) і написання хоч би кількох рядочків. Після написання стає легше, спокійніше та вільніше. Ніби залишаєш на листку паперу той багаж, який тягнув униз, все нижче, і нижче, і нижче...
Проза ніколи не була моїм товаришем. Ми пересікалися, але не було якоїсь взаємності...Просто писала тому що писалося.. Тому що римовані рядки не хотіли співпрацювати і відсиджувалися "на лаві запасних"...
Не судіть строго написане вище... Просто крик душі, яка не може зараз висловитися.. Для чого я це пишу я сама не знаю, якщо бути чесним. Завтра можливо я це видалю, але сьогодні мені потрібен ти, Читачу, як друг.. як порадник.. як слухач...́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567230
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.03.2015
автор: KsenaStarK