[img]http://www.myjulia.ru/data/cache/2011/06/04/786919_4598-800x600.jpg[/img]
Намарно опиратися
весні.
Вона живе
у кожному узорі..
Підсніжником
у білім тюрбані
стає обіруч,
точкою опори…
І сипле сонце
світлого пшона
задеркуватим дзьобикам
на бруньках.
Верба, немов
пухнате кошеня
крадеться вгору,
дряпається в’юнко.
Мій Паростку,
озимки ти зборов,
не кидав серце
в морок і пустелю.
І подихом
оберігав любов,
О,ніжний мій, смарагдовий Полелю…
*Полель — брат Лелі, син Лади і Сварога. Бог світлого дня, покровитель мистецтв, співців та музикантів. Будитель великих почуттів. Улюбленець богів, золотоволосий Полель ніколи не впадає в гнів, дарує своє світло однаково всім. Свою ласку і щедрість приносить він нивам і полям, садам і лісам, рікам і озерам. Теплотою любові обіймає й очищає він кожну комашку і пташку, кожну стеблинку, а ще — океан людських сердець // Войтович Валерій Миколайович Міфи та легенди давньої України. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан. 2005. — 392 с.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567238
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.03.2015
автор: Окрилена