Візьми газетку, заверни в неї мушлі.
Це все, що в тебе є. Як жаль.
На тебе ніхто поглядом не кине,
Тоді скоріше приїжджай.
А, ти не хочеш? Ну це ж море.
Воно подобається зранку.
Тоді немає якоїсь особи,
Яка зіграє всю виставу за тебе.
А бачити тебе було б приємно.
Ти кидай в воду камені, не зважай.
Я просто висловлюсь так чемно,
Наскільки може моя печаль.
Тобі не холодно? Можливо
Тебе ці мушлі вже не гріють.
Мені б хотілося востаннє
Тобі сказати на прощання
Щось тепле, як той літній вітер.
Але сказав ти не дзвонити.
Вже осінь. Знаєш, прохолодно.
Тобі я б надіслала ковдру,
Але не знаю адреси твого моря.
Як добре, коли воно і всередині і ззовні.
Тоді життя повне гармонії.
Я дивлюсь на північ.
Адже там твоє море?
1.9.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567364
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.03.2015
автор: Громовиця