В той раз ми знову бачились...Тоді...
Ти ще казав, що віршами лікують.
В столітті іншім...Десь на висоті
Попід землею, де лиш зорі чують...
Подумати, що навіть страшний біль
Зміг розчинитись до одної крихти
В душі на дні неначе це як сіль!
А потім ще й байдужістю обрости...
І тільки тиша брязкальця вдягла.
Як та панянка на підборах ходить.
Ще й самота мене підстерегла,
Запевнила, що зовсім не нашкодить.
Тоді були важливі всі слова,
Котрі я не змогла ніяк розчути...
Та я лиш тілом ще була жива...
Душа в могилі...Мріє...Хоч заснути...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567389
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.03.2015
автор: Відочка Вансель