Моє тіло минало сотні кілометрів
аби стати сильнішим.
Я летів диким вітром вздовж горизонтів
залишаючи кордони.
Душу лікуючи грішну.
Якби я знав як це жити з надією у краще
не прокидатись серед ночі.
Я би пізнав все видюще
все суще
аби тільки згадати крізь заплющені очі.
Як бути повітрям котре несамовито
шукає свою єдину.
Як бути водою котра цілковито
з океану утворює
краплину.
Як бути землею
котра огортає усе що залишилось вірним.
Я буду вогнем що ніяк не згорає
не ставши палати
покірним.
Віднайду себе безпритульним птахом
шукаючи порятунку.
Іскру мою не убити змахом.
Ні розум.
Ні серце.
Ні думку.
Віднайду себе серед стін Вавилону
пізнавши усе що сліпило.
Відмовлюсь від примхи
від люті
від дому
аби зберегти свої крила.
Та якби я знав як це жити з вірою у себе
не прокидатись серед ночі.
Зупинився на мить.
Чекав би на
тебе.
Розплющив на світ свої очі.
14.03.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567498
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.03.2015
автор: Сашко Марчук