Мені ніколи не бувало так самотньо
До того часу, як прибула я у цей світ
У світ тіней, що вабить всю бридоту
І пахне квітами, насправді лежить гній.
Лежить сміття і цілі купи бруду
На вулицях, в оселях і в серцях,
Спитала я, а де ж поділись люди?
Та ось вони, ширяють по кутках.
Вони літають, як ті чорні тіні,
Що зазвичай за спинами людей,
Та ж їх тіла давно уже згоріли
І прах розвіяв вітер-корифей
(і прах розвіяв чесний наш юдей)
Горіла ватра і вони горіли
І пекло пробирало до кісток
Вони кричали, бігли, воювали
Та обірвався мирний їх місток.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567637
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.03.2015
автор: Лелітка