Іду у день. Озон рідкий вбираю.
Неквапом ранок сіру сіть плете.
Дерева ще нагі. А я чекаю
Коли уже те клечання прийде.
Та щось магічне випливає з далі –
Таке, що крає мряку на шматки,
Виводить серце втомлене з печалі.
Надію сипле помахом руки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567758
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 19.03.2015
автор: Крилата (Любов Пікас)