***
Натхнення пропало, та ось написалось
про те, що зима забинтовує рани;
і простір приймає подобу версальську;
а сніг все іде, мов прочани, старанно.
Ліхтар несвідомо віддав позолоту,
розсіяне світло, - що сніп із ужинку...
Святковості я пораділа достоту,
наївно зігрівши цнотливу сніжинку.
Вона ж бо здолала дорогу до храму,
і майже сягнувши мети, як на сповідь,
тендітно присіла на хвильку на саму
верхівочку церкви послухати дзвонів.
Сніжинка щаслива, бо тут вона вперше:
немов у колисці чи в коконі місто...
Вона ще не знала, що долі хтось вершить
і навіть політ її тихо-сріблистий.
Натхнення пропало, та ось написалось...
лютий 2015р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568084
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.03.2015
автор: Надія Позняк