Маленька дівчинка писала листи.Маленькій дівчинці,в котрої боліла душа.І завжди писала:я тебе лублу.
Старезна тиша нишпорила навіть крізь травинки .Маленька дівчинка питала в Бога,чи бачить він її в цю хвилину.Він відповідав їй кожного разу навіть подихом вітру.Та вона хотіла почути його голос.Які в нього руки і який в нього голос?Чим вмивається він вранці?Чи знає він смак кави?
Потім вона згадала стару церкву.Як молоденький священник молився за мир в країні.Вона згадала,що просто впала на коліна.Від його погляду.Бо і він впав на коліна.Не став.А впав.Вона зрозуміла,що у людей велика душа.Більша за цілу планету.Щирість молитви її вразила.Вона плакала.
Вона ненавиділа байдужість.Не розуміла,як можна завжди посміхатись.Жива людина не може бути правильною завжди.Це ніби кардіограма мертвої людини.
Вона вміла цінувати посмішку людини, в котрої не було навіть житла.Бо за неї турбувався сам Бог.А не держава.
Потрібно зробити неправильно,щоб зрозуміти,коли ти зробиш правильно.
Я тебе лублу.Вибач,що написала тобі відкритий лист.В хвилини,коли душа навіть не побинтована,ти намагаєшся вилікувати її.Піднімаєш,обнімаєш і спускаєш.Як робили біля Ісуса.Колись давно.Тільки там трішки по іншому було.Це особистий лист.Зрозумієш лише ти...Я лублу тебе...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568142
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.03.2015
автор: Відочка Вансель