І якщо вже на те пішло,
То...
Одягай своє тоненьке пальто
І танцюй у під'їзді самбу,
Може румбу.
Чи інший шаманський танок.
Допоки не розквітне ранок
І не палатиме небосхил.
Ти тоді наостанок,
Збіжиш по сходах вниз,
З останніх сил.
Скажеш: Бляха-муха, та я ще той артист.
І геть забудеш про сніданок.
Відчуєш чийсь морський бриз,
Після залишеного шлейфу парфумів.
Це напевно знову той юрист,
Спішив на роботу рано.
І вилив на себе декілька кілограмів,
Фірмового Boss'а, як завжди,
В період життєвих криз,
Щоб привабити статних панянок.
Не знаю, чи подіють на них ці чари.
А на дворі, між іншим вже парить.
І крикливий березневий кіт,
Виліз на сусідський ганок,
І без зайвих собі обіцянок,
Горланить на весь децибел.
Не вистачає лише гітари,
Шкіряного пояса і двох чобіт.
Для повноцінної серенади,
І збільшення демографічних чисел,
Вусатої Котячої громади.
Хтось каже:
Життя завжди прекрасне в 20.
Скажу інакше:
Життя прекрасне скільки б не було.
І скільки хочеться дізнатись,
Що чухається мозок крізь чоло.
Вітай свій ранок усмішками сонця,
Даруй любов, що Бог тобі дає.
Бо щастя лиш тоді не має донця,
Коли у тебе спокій є.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568258
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.03.2015
автор: Катерина Пташка