Ти не віриш в випадковість,
я ж народжена була,
як таємна загадковість
в серце яд свій увела.
Я фантазію вдягнула,
розум - під замок! І, ось:
розігналась і гайнула,
щоб збудити в тобі щось.
Ти хотів безмежну славу!
Я ж тихенько підкралась,
випустила в світ уяву...
А вона, ох, понеслась:
ти повірив, що розумний,
що підкориш цілий світ!
Виловив сусідські кури
й взявся готувать політ.
Де черпав своє натхнення?
Хто це нашептати зміг?
Всі полишив одкровення, -
задум міцно вже заліг.
Будував надхмарні плани,
погляд твій сягав висот.
Себе бачив в сяйві слави
і в обіймах нагород!
Хто тоді сказать посмів би,
що це все уява лиш?
Ти б не слухав, не чекав би, -
стрімко ж рвавсь у бій, увись.
Я тебе не зупиняла,
лиш підтримала вогонь
і фантазія зухвала
міць брала з твоїх долонь.
За столом сидів дні й ночі -
свій вимучував шедевр!
Повні втоми були очі,
Вперто їх руками тер.
Ти строчив рядки завзято
риму тяг в пусту дилему,
ти був впевнений затято:
світ вшанує цю поему!
Ти сточив багато пір*я,
не один списав листочок.
Якби ж знав одне повір*я:
не твоє - не лізь, синочок!
В дурні ти пошивсь зопалу
в плетиві моїх ілюзій.
Дам тобі одну пораду:
будь собою!
Твоя Муза.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568282
Рубрика:
дата надходження 21.03.2015
автор: Мар’я Гафінець