Сни. Вони так рідко запам'ятовуються. Але якщо вони є, то такі яскраві, що врізаються в пам'ять надовго. Ось і Вірі приснився такий сон. Що не забути. Снився він, незнайомець, але такий близький. З ним було так спокійно і добре, що хотілось, як кішка, лягти біля його ніг і слухати його голос.І ще колір, чомусь зелений, асоціювався з цим сном. Таке відчуття, що він тривав цілу ніч.
- Ден! Ти що, заснув? Ей...може я тобі щось розказую? Нє? - штовхав його Макс.
- А, що? Ти щось казав? Сорі чувак, просто мені такий сон сьогодні снився, що я ніяк не можу від нього відійти. - відповів хлопець. Він був високим, хорошої статури, чорненький, в зеленому батніку. Не можна сказати, що він був красунчиком. Та щось в ньому було, щось таке в його очах. Та про це пізніше.
- Тобі що, кошмар наснився? - хмикнув друг.
- Та ні, навпаки. Не смійся, але в мене таке відчуття, що в сні була дівчина і мені було так добре з нею.
- Та ти порнушки передивився. Ну ти й даєш, старий. Казав ж тобі, не дивись таке на ніч. - не вгавав Макс.
- Та пішов ти. Я серйозно.
- Хаха..серйозно? Ти що, закохався в сон? Ти не виспався, чувак.
- Та забий, не важливо. - відрізав Ден.
Макс все зрозумів. Він знав, що краще його не злити. Тому одягнув свої Beats-и і іншу половину шляху вони пройшли мовчки.
Віра цілий день почувала себе так незвично. Якось по-інакшому. Той сон не давав їй спокою. Цілий день вона намагалась згадати хоч якісь подробиці. Чомусь було відчуття, що сон не закінчився, що вона його не додивилась. І чомусь він став таким важливим для неї.
Сьогодні мав бути чудовий вечір. Сьогодні вона зі своїми одногрупницями йдуть на літературний вечір. Там буде один поет. Його голос заворожує. Віра прослухала всі його записані аудіо. Та один з віршів їй подобався найбільше. Вона знала його напам'ять. І дівчині так хотілось почути його вживу. Та до події залишалось ще 2 години. Тому вона вирішила прогулятись.
- Віро, Віро! Привіт! - з іншої сторони вулиці до неї махав Назар. От кого, а його вона не горіла бажанням бачити. Вона сподівалась, що після того випадку, їхні шляхи розійдуться і він знайде собі нову пасію.
- Привіт. Як в тебе справи? - з ввічливості спитала дівчина.
- Та все чудово, я ж зустрів тебе. Так давно не бачились. Я шукав тебе, звонив, але ти як крізь землю провалилась. Я вже на секунду подумав, що ти не хочеш мене бачити. - підмигнув він
Якби ти міг читати думки, то знав би, що це чиста правда. Дівчина і справді хотіла одного, піти не оглядаючись, хотіла, щоб він зробив вигляд, що не впізнав. Та цього не сталось. Він не вгавав:
- А ти куди йдеш? Скласти тобі компанію? Тобі не варто гуляти самій.
- Та я не сама. - випалила дівчина.
- Ааа..в тебе ж є наушники, звичайно. - не відставав Назік. - Все, я проведу тебе, куди б ти не йшла. - і нав'язливо, схопивши її за руку тягнув у невідомому напрямку.
- Та нікуди я з тобою не піду. - вирвалось в неї. Це був крик відчаю.
- Та чого ти ламаєшся. Йдем. Я ж хочу, як краще. - не пускаючи руки, говорив хлопець.
- Та відчепись ти. - пробувала вирватись дівчина.
- Я сказав, ти підеш зі мною. - підвищив голос хлопець.
- У Вас все гаразд, дівчино? - неочікувано позаду прозвучав такий знайомий голос.
- Ні, не гаразд, мені заважають пройти. -відповіла вона і обернулась. Стояло двоє хлопців, один менший ростом і світленький, зняв наушники і приготувався до чогось поганого, інший, вищий, мав бездонні очі і зелений батнік. Зелений, сон, голос. У Віри закрутилось в голові.
- Відчепись від дівчини. Пусти її руку, негайно!
- А тобі що до того? Йди куди йшов і не шукай проблем. - сказав Назік так нагло, ніби був безсмерним. - Давай, давай, чого дивишся на мене? Вали!
- Я не буду повторювати ще раз. - від його погляду похолола навіть Віра. І він схопив Назара за руку, якою він тримав дівчину. Наз скривився і скрикнув.
- Ой б*я, оце ти зря зробив. Зараз я розбиратись не буду. Але ти ще поплатишся за це. - Наз відпустив руку і пішов в іншому напрямку.
- Номер телефону записати? - крикнув Макс, сміючись.
- Може тебе провести? - підмигнув він Вірі.
- Макс, відчепись. - пробурмотів Ден.
- Ні, все гаразд, дякую вам. Чесно, якщо ви маєте час, я б була дуже вдячна. - посміхнулась дівчина.
- Звичайно, що маєм. Я Макс, Це Денис, я називаю його Ден, а він мене балаболом.
- Я Віра.
- Красиве ім'я. - посміхнувся Ден у відповідь. Він відчув таку неприродню близькість, що йому не хотілось розставатись з незнайомкою.
- Лапайся за мене і пішли. З нами не страшно. - не затикався Макс. Так і пішли, Віра посередині,хлопці з обох сторін.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568421
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.03.2015
автор: Finding Myself