Зерну кохання не судилось прорости:
У цьому світі ми з тобою одинокі,
Бо не існує "нас", є тільки я і ти —
Є сум і сльози, біль і спогади глибокі.
Моя єдина (вибач, знаю — не моя),
Я не змирюсь і не забуду, навіть з часом:
Немов до сонечка тяглась до тебе я;
І як так сталося, що ми тепер не разом?
Всевишній Боже, я благаю, дай нам шанс
Знов поєднатися в просту щасливу пару!
Цей світ неправильний. Прошу, помилуй нас,
Або, як хочеш, обери нам іншу кару!
Заради неї, знай, я світ переверну:
Я знищу Землю й потім наново збудую —
В новому всесвіті до себе пригорну
Мою кохану... Й ні про що не пошкодую!
• 22.03.2015 •
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568638
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.03.2015
автор: Єва Романенко