Смерть не спиняють і не пояснюють.
Біль викорінюють з ран довго.
Кожен з нас носить у собі яструба,
як ненародженого бога
смутку і відчаю нескінченного.
Гілкою яструбу - нерв голий.
В світі, немов у китовім череві,
кожен шукає чужий голос,
щоби спіткнутися чи опертися.
Тиша нас крає, як хліб чорний.
Яструби плачуть за нами мертвими
в наших холодних живих чолах.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568716
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.03.2015
автор: Мая Безіменна