Крізь віки й думки людей
Йшов до нас титан Прометей.
Він вогонь людям приніс,
Щоб ніч була світлою скрізь,
Щоб більш не блукали в пітьмі
Всі ті, хто жили на Землі.
І Зевса не злякався Прометей,
Хоч був страшніший всіх смертей
Той Громовержець, що з далеких хмар
Вогняні стріли вниз кидав.
Зігнав з Олімпу Зевс титана
І прикувати цього "шарлатана"
Гефесту швидко наказав
На круту гору указав
На Кавказі, десь на краю Землі,
Де море кидалось на скелі.
Сам Нептун хотів допомогти Прометею,
Але не зміг - поплив дорогою своєю.
Німфи плавали біля берегів
Й до його прислухались слів.
Для Провидця спочинком була лише ніч,
Бо вдень до нього на стріч
Жорстокий зевсів орел прилітав
Й печінку титану клював.
Не було ні криків, ні крові,
Печінка оживала знову.
Здавались нескінченними ті муки:
Палило Сонце, затікали руки.
Та порятунок не змусив чекати -
Геракл прийшов рятувати,
Розбив окови й ланцюги залізні.
Скінчились Прометея муки слізні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568820
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 23.03.2015
автор: *Кассіопея*