Ой, якби ж бо я, мій милий, та й літати вміла,
Горлицею я б до тебе сизою спішила.
Хмари в небі розгорнула б крилами-руками,
Вуста твої б цілувала спраглими губами.
До серденька я б припала, що б’ється в напрузі,
Посвист кулі чорним круком там в’ється в окрузі.
Із очей забрала б втому, щоб дивились зірко,
Теплом душу відігріла б, щоб трималась стійко.
До грудей твоїх схилилась, випила б знемогу,
Щоби використав розум всю пересторогу.
Щоби оркам чужорідним було місця мало,
Щоб втікали в московщину, аж п’ятки мелькали.
24.03.15
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569164
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.03.2015
автор: Валентина Ланевич