7.
Шаман
Великий вантажний гелікоптер опустився посеред руїн. Воєнні бігали туди-сюди. Діяли оперативно. Тут точно планувалась якась масштабна операція. Цікаво, а вони знали про відьму? От буде картина, якщо та все ж не склеїла ласти.
Задній відсік в вантажному гелікоптері був пустий. Нас почали заводити туди. Спочатку кількох виживши сектантів, тоді Фестиваля, Танка, Колоса, Хіміка і мене. На голови нам наділи чорні мішки. Мене посадили на лавку. Руки зв’язали за спиною.
- Ви знайшли дівчисько? – голоси були зовсім близько біля мене.
- Ні, товаришу полковнику! – донеслось до мене.
- Шукайте, всі сили на її пошуки!
- Слухаюсь!
- Виконувати!
- Еее… Там ще один…
В мене закралась надія, що Вавилон живий. Точно! Це він. Більше немає кому…
- Той стрілок нам не потрібен, він здохне по дорозі.
- Слухаюсь!
Чоботи застукали по дну. Коротка команда, слів якої я не розібрав. Пролунав постріл. Я закричав. Засипав їх прокльонами. Мене спробували вгамувати, але я не здавався.
- Спалити трупи! – полковник наче знущався наді мною.
Гелікоптер злетів. Мене поволокли до виходу. Зняли мішок. Я ледь не випав, але дужі руки підтримували мене.
- Бачиш, - на мене дивився Матвій Григорович. – он там твій друг. – Він показав пальцем на купу тіл. Я спробував знайти Вавилона.
Він лежав скраю…
***
Вавилон
Мене кудись волокли за плечі. Я задихався. Мені пробили легені пострілом. «Суки, не в голову, щоб не мучився, а в груди». Я спробував закрити рану рукою, але сил не залишилось. Мене скинули до решти тіл. Голова стукнулась об механічну руку синтетика. «Я ще живий!» Хотілось закричати, але я не зміг промовити ні слова. Захотілось спати. Солдати почали обливати нас бензином. Я повернув голову і побачив Расту. Неподалік від нього лежав Ланц. Наді мною пролетіло тіло Рижого. Він впав неподалік від Кирила. Сьогодні було багато смертей…
Над нами стояв сержант і курив. Чекав поки його підлеглі закінчать свою справу. Нікому не потрібно знати, що тут було, а копати могили надто довго. Якийсь солдат підбіг і доповів йому. Він подивився на нас поглядом повним презирства. Ми зустрілись поглядами. Він глибоко затягнувся і кинув у нас сигарету. Здавалось вона летіла вічно. Та ось вона опустилась біля мертвих привидів. В цей момент я від безсилля закрив очі. Стало тепло… Нестерпно тепло. Вогонь забирав нас…
***
Шаман
Я не міг повірити своїм очам. Він горів! Мій кращий друг горів! Воєнні йшли геть, наче нічого не сталось. Вогнище стало дуже яскраве. Вавилон зник з моїх очей. Його охопило полум’я. А мене ненависть…
- Дивись! – кричав полковник. – Дивись!
- Я вб’ю тебе! – від ненависті в мене затремтів голос. – Клянусь!
Він відповів кулаком в лице. Я впав і почав втрачати свідомість… Це, все це було моєю виною.
Кінець першої частини…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569205
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.03.2015
автор: Тост