Старий скрипаль попід мостом зіграв
Мелодію,що аж душа боліла.
А вітер знову гроші викрадав
Із капелюшку.Тиша захмеліла
Тинялась на візочку.Вишні цвіт
Платив йому так щедро.Не скупився.
Йому вже сімдесят...Сімнадцять літ
Прожили тільки разом...Він молився
За неї на колінах і платив
Коханню таку плату,як не платять.
А дощ у капелюшку золотив
Той вишні цвіт,що віття рясно тратять.
Хтось кинув гривню,а хтось навіть дві,
Хтось пальцем покрутив біля голівки.
Сльозиночки дощаток на траві
Писали на пір"їночках листівки.
Комусь він просто зовсім заважав,
Вже музику таку ніхто не слухав.
Хтось зверху кинув камінь...Розважав
Свою кохану так...За мить із вуха
Стікала тихо кров...А він все грав...
Голівоньку хотів підняти в небо,
Бо там її обличенько шукав...
Той камінь...Може він...Йому...І треба?..
Приліг спочити...От якби не дощ
Змивав всю кров...Залишився б ще жити?..
В малюсінькі калюжі від підошв
Той вишні цвіт приліг навік спочити...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569297
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.03.2015
автор: Відочка Вансель