Старий грав музику весни,
Весь світ здригнувся від октав.
Він тихо шепотів -"Засни"...
Та біль в душі своїй топтав.
А світ не бачив його болю,
Не розумів,що зі старим.
Його забрали у неволю,
І рай в цю мить став затісним.
А він все грав,і рвались струни.
Хоч сил не було вже стояти.
Пророкували долю руни,
Митець не міг просто змовчати.
Він подивився в очі злу,
Та скрипку все ж тримав в руках:
"Тебе навіки прокляну!",-
Закарбував старий в думках.
Тому не здався цей митець
І зміг закінчити сонату.
Благословив його Творець,
На стрімкій скелі Арарату.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569414
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.03.2015
автор: Sindicate