Коли серця співають в унісон,
Не треба слів, то необов’язково,
Життя, як казка, фантастичний сон,
І блідне в почуттях звичайне слово.
То Ти, Любове, дивний Код Життя,
Диктуєш нам, як маємо чинити,
Ведеш крізь терни до нових звитяг,
І вчиш без слів, як маємо ми жити.
То Ти, Любове, дійсне Божество,
Якому жертви я складаю щиро,
Над жерлом серця навісний місток
З війни й вогню до спокою та миру.
Та чи можливий спокій, там де Ти?!
Чи ж Ти, Любове, млієш у перинах?
До діька під ногами ті мости!
Хай навіть - мить, та вільно я полину!
Ераст Іваніцький
04.06.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569474
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.03.2015
автор: Ераст Іваніцький