Колись метелик махаон на світло
Напористо ламався в дерев’яні двері.
За ними – міс Фортуна непривітна
Каталась на уявній барабанній каруселі.
Вона сміялась. Тихо. Непомітно.
Німі вібрації усмішок різали до дрожі.
Списала аркуш почерком графітним…
Тепер сиділа, озираючись вороже.
Кидала погляд, то на стіни, то на крісло,
Неначе той павук, плела тенета,
Розмазувала по доріжках масло,
Щоб збити з пантелику юного атлета.
Під ноги гострі камінці жбурляла,
Коли раненько на роботу йшло все місто,
Аби якась гарненька дама впала
І розгубила в натовпі намисто.
Вона – зазноба, світло й Божа благодать,
Така чарівна, і така підступна…
Для інших – вісник світових нещасть,
Проте, хазяйка долі – справді непідкупна…
©Діана Лакрімова
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569776
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.03.2015
автор: Діана Лакрімова