Летить літак небесами
зверху видно гори,
через вісім миттєвостей
розсиплеться в порох...
А літак іще летить
командир виходить,
за штурвал він другого
пілота заводить.
Вертається через мить
увійти не може.
У думках він думає:
"Боже,милий,Боже!"
Стукає не відчиняють,
кличе - не говорять.
А тим часом цей літак
наводять у гори.
В пасажирів на борту
ще емоцій море
і ніхто не передбачить,
що станеться горе.
Горе сталось,як казалось
розбилися в порох
та ніхто не побажає,
навіть лютий ворог.
І ось сталося зіткнення
і сталося лихо.
Після вибуху гучного
стало тихо,тихо...
Смутніло небо хмарами,
за мить прояснілось,
може ще хтось був живий,
вмирать не хотілось.....
Прилетіли врятувати
тільки уже трупи,
десь у небі там літали
вільні їхні душі.
Тихо за молитвою
мерехтіла свічка
на запясті у кожного
висить чорна стрічка.
Милий люде,милий люде
Гріхи ми забудем
з болем в серці
у мовчанні
співчувати будем...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570227
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 29.03.2015
автор: Ігор Козак