Капає вода з-під крану і це супроводжується такими нікчемними звуками.
Я лежу посеред ванної кімнати, перед очима все розпливається й нічого
не бачу, один лиш червоний колір так яскраво виблискує. Руки ниють,
я незважаю на біль, сльози повільно стікають, так неохоче розпливаються
по обличчі. Не можу рухатися, ніби паралізована, втратила відлік часу,
напевне лежу так довго у цій холодній, такій сирій кімнаті. Чутно стуки,
крики за дверима й перед очима він. Бачу його очі, його губи, його обличчя,
його повністю. Забирайся, я тебе видумала! Хіба тобі хочеться бачити мене
такою? Хочу забути тебе, хочу позбавитися почуття, яке ріже ножем кожного
дня і кожної ночі! Мовчить і все стоїть переді мною, не зникає, дивиться й
ні слова. Я збираю всі сили, підіймаюся, обіймаю його, плачу і цілую. Чому?
Чому все так? Чому ти так? Падаю на підлогу вкритою червоною водою і вже
нічого не бачу, не чую, лиш останнє — він вривається у двері з криком.
Щойно був там, а тепер тут.
Прокидаюся в кімнаті, навколо білі стіни. Я лежу на ліжку і бачу, що руки
мої перемотані бинтами, повертаю голову в бік, а він там, він стоїть і дивиться
у вікно.
29.03.2015 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570469
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.03.2015
автор: Божевільна Аліса