Коли цькують, то не байдуже,
що – ось! Помітили таки.
Радію ридма, юний друже,
аж говорити не з руки.
І я мовчу, мов цюця винний,
що не шаную темний рід,
і не шукаю диво-риму,
аби зачарувати світ.
А рими вищої немає,
хоч обійди усі світи,
якщо і у темниці раю
немає іншої, як Ти.
Промінчик зайчика люстерця
із потаємної яси,
яку римує біля серця
[i]мій геній чистої краси[/i].
А як ще душу обігріти,
коли обгавкають всує?
Перевелися єзуїти,
а канібали все ще є.
Але і сонце ще сміється.
Є милосердя і тепло.
Добро урівноважить зло.
Усе пройде. Усе минеться
не так собі, а наче серця
на цьому світі не було.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571258
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.04.2015
автор: I.Teрен