Коли йде дощ, то не слова про жалість,
То не слова про сум і про печаль.
То для тих слів що навівають радість,
Коли проміння зніме вогку шаль.
Коли йде дощ, слова не прагнуть литись —
То прагне литьсь втоплена душа.
Вона захоче знов слізьми умитись,
Коли її світанок не втіша.
Коли йде дощ, то плачуть лиш поети,
То плачуть лиш ображені митці:
Їх дощ манить в розірвані тенета,
Хоч мають змогу їх сплести в доціль.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571385
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 02.04.2015
автор: Мирослава Муромська