На центральній площі міста обласного,
Де буває дзюрчить у фонтанах вода,
Товпився народ біля клена старого
І мелодія звідти лунала сумна.
Стара та мелодія, людом забута
Тепер, мов від сну, підіймала народ.
Доля якого в кайдани закута,
А кляп недовіри закрив усім рот.
Півколом стояли люди похмурі,
А в центрі, Боже, Кобзар з гробу встав.
Сліпий дідусь грав на бандурі,
І про бувальщину співав.
Про Січ козацьку, Запорізьку,
Про славу прадідів-синів.
Хто землю нашу українську
Беріг від лютих ворогів.
Сивий, старенький, до землі похилився.
Та як бив він по струнах, мов сили черпав.
Боже, недавно, наче він мені снився
Разом із конем із могили вставав.
Поклав біля ніг дід свого капелюха,
І мудрі слова до людей промовляє.
Тільки чому його мало хто слуха?
Люди, дідусь цей правдоньку знає.
«Даруйте, - говорить, -що серця ваші точу.
Гірка правда про рід наш потрібна всім нам.
А йти в дім перестарілих, повірте, не хочу.
Чую серденьком, добро зроблю вам.»
Як сказав: «Україно! Хто твою знищив славу?!»
То впала із ока гіркая сльоза.
Бо згадав більшовицьку тотальну облаву,
Штики Муравйова…Кривава гроза…
Уся Україна вогнем запалала.
Хто посмів суверенну державу топтать?
Мільйони синів земля наша прийняла.
Так силі нечистій прийшла «благодать».
Повсюди диявол поклав свою ногу,
Знищував храми святі на землі.
Люди перестали молитися Богу,
Злочини коять дорослі й малі.
Та чую – тріпоче рідне знамено,
Немов повернулись роки молоді.
Один колір прапору посланий небом,
А другий нам дали хліба золоті.
Це значить –ясніє затьмарений розум,
Народ повертає до віри Христа.
І несе із собою вірша або прозу,
Проповідь істини завжди свята.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571510
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 02.04.2015
автор: Юрій Фочук