Ми - ли́ше учні в академії буття.
Щодня, десятки но́вих дисциплін вивчаєм.
І щоб душевний спокій звести до пуття,
Науки від ново́го Вчителя приймаєм.
Життя навчило плакати без сліз.
Навчило без взаємності кохати.
Різницю пояснило між жінок і "кіз",
Як чоловікові худобою не стати.
Кохання вчило вірити в казки,
Безпечно хмарами без крил літати.
Рубати сплутані у вузол мотузки.
З подушкою на голові, у темряву кричати.
Навчила творчість цінувати кожну мить,
Із них найкращі, научила фіксувати.
Шукати музику навчила там, де лиш гримить.
І все прекрасне серцем відчувати.
Робота вчила посміхатися крізь лють.
Крізь ненависть, гидоту поважати.
За гаслами гучними ста́ранно ховати суть,
І маски нові́, щохвилини одягати.
Держава вчила жити у лайні,
І кожен день із боєм виживати.
Навчила Дружба, як не згинути у цій війні,
І як майбутнє разом відстояти.
Багато в кожного з нас було Вчителів,
І кожен з них, вкладав у нас свою науку.
Їм завдяки, хтось залишитися людиною зумів.
А хтось перетворився на звичайну суку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572132
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 05.04.2015
автор: Вадим Кравець