(1/3)
Лилися сльози. З неба. То земля ридала!
Плач Ярославни чувся у вітрах.
Уже минули роки феодала.
Вільна країна - то для нього страх.
Лилися сльози з кров'ю перемішані...
Там брат від брата відхрестивсь щитом.
І падали на землю навіть мічені
Червоним, та не лицарським, хрестом.
Лилися сльози з очей материнських,
Їм більше нікого до себе пригорнуть!
Сини і дочки на путях вселенських.
Додому їм уже не повернуть.
Лилися сльози. Скупі. Чоловічі.
Вони братів лишилися отут.
І хай скликає влада своє віче!
Доволі вже наслухались отрут!
Лилися сльози на землю стражденну,
Її бруківка більш не покрива!
І мертвим, і живим, і нерожденним,
Хай знають: "Україна ще жива!"
XXII. II. MMXIV
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572315
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 06.04.2015
автор: Іван Бондаренко