Найбільше брешуть люди там
Де інші вірять цьому свято,
Де меж немає ні байка́м,
Ні краю вигадкам завзятим.
Де віра є – там є й брехня:
Такий закон гріха порочний.
Там си́пле в о́чі порохня́,
Де занедбали вимір точний.
Я був здивований: чому
В Христовій церкві повно бруду(?),
А замість світла чом пітьму
Приховують у душах люди?
І стало модно вірить в лжу,
Бо ж пра́вди більше ніде взяти.
А що? Переступив межу́ –
І вже не треба вглиб копати…
Вже люди свято вірять в те,
Що «вірити» - значить «брехати»,
Лукаве – стало вже «святе́»,
А скромним наазвано пихате.
Вже су́ду совісті нема,
І не гризе́ людей сумління,
Та й не лякає їх сурма́
Від чаші Божого Терпіння!
Але заждіть – це ще не все!
Бо згодом прийде час розплати.
І кару Я́нгол принесе,
На всіх, хто так любив брехати.
Не допоможуть ні чини́
Від конфесійних ієрархій,
Ні ритуал, не віщі сни,
Ані число ваших єпархій.
Тож кинь брехню та перестань
Нечистій силі слугувати!
Верни́сь за пра́ведності грань,
Поки́нь неправедні пала́ти.
Щоб тобі в пе́клі не горіть
Та з казана смолу не пи́ти –
Заткни́ своєї пельки хіть,
Не їж з брехливого корита.
5.04.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572328
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.04.2015
автор: ПВО