Портрет
Він її малював,
Коли світ розгубив свої барви
На світанку із пензлем здіймалась душа.
Як ніхто, він шукав
Тих очей непізна́нні заграви,
Римував кольори на ескізі портрета-вірша.
І могла б вона бути
У весні розчине́нна до біла.
Стоголосо фаготи кричали б їй в слід.
І могла б вона мати
Тих прозорих і синії крила,
Що топили в руках від зими її лід.
Та міняв він усе.
І ставала вона кавоока.
З терпким присмаком жовтня й п’янкої імли.
Її осінь несе.
Та із ним вона так одинока.
Знов цей образ розтанув у склянці зими.
Він її малював
Стопечальну, стамуками світлу
І холодними фарбами талих снігів.
Він її не пізнав.
І з туманом свого фіолету
Розгубив її правду досвітніх вогнів…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572397
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 06.04.2015
автор: Даша Кашперська