Щось сильно так болить у грудях,
То схлипує у закутку душа.
Вона так часто помилялась в людях,
Що стала збайдужіла й ледь жива.
Тендітний згусточок добра і світла,
Який топтали всі кому не лінь...
І за роки, вона до цього звикла
Покорі ж вчила пам'ять поколінь!
І от коли терпіти вже не сила
Й живого місця вже від ран нема,
Згадалось їй, яка була красива,
Вона...Незламна, вільна, молода...
Питання вразило усі її глибини:
"О, Господи, чим гірша я за тих,
Які топтали і плювали в спини,
Які мені завдали мук таких?"
І може то було сліпе прозріння.
Немає гірших, кращих теж нема.
Смирення десь на грані божевілля,
"Таку дорогу вибрала собі сама!"
Омиє рани і втече у літо...
І згодом зможе ще усе забуть,
Коли їй інші подарують світло...
Й любов'ю обігріє хто-небудь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572432
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.04.2015
автор: Ірис