Говори зі мною як можна
голосніше.
Поміж нами стіни.
Поміж нами одне одному такими рідними
високо вгору
стоять.
Ми удвох не чуємо - найголовніше
бо всередині нас тиша.
Стіни вночі сплять
а голоси наші
мовчать.
Говори зі мною як можна
більше.
Ми всередині міста
посеред одиноких доріг що загубились
між мільйонами людей.
Щоосені проходжу повз стіни кімнатні
а навіть раніше
не звертав на них уваги.
Не дивився у завтрашній
день.
Говори зі мною як можна
частіше.
Не зазирай у вікна
бо там завше ллються дощі
а під брудним небом блукають чужі сни.
Увімкнувши світло в квартирі
усе навколо стає
світліше.
Вимкнувши світло у собі
йду наосліп до тебе
на Ви.
Говоритиму з тобою як можна
тихіше.
Ми знаходимось
всередині створеного нашими тілами будинку.
Я так довго тебе у ньому
шукав.
Стіни поміж нами падають
у світі стає
спокійніше.
Це той світ у якому я на тебе.
На тебе так довго
чекав.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572515
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.04.2015
автор: Сашко Марчук