Все починається. Ворон поводить крилом.
Тінь виринає, хаосом вплітаючись в очі.
Дух потойбіччя – аж серце безладно стукоче –
Жахом байдужості знищує наше тепло.
Спрагло впивається поглядом в будь-який блиск.
Як же яскраво палають йому наші душі –
Щирі, відважні, безсмертні, такі відчайдушні,
Тануть від болю слізьми, мов розтоплений віск.
Ворон здіймається, чорним шматуючи синь,
Чисті серця до п'яна напуваючи люттю,
Пазурі гострі встромляючи в стомлені суті,
Вирвавши з коренем рештки живої краси.
Хто поведеться на заклик кривавих боїв,
Світ розкришить на чиєсь побажання видовищ –
Потім збиратиме часточки власних румовищ
В древніх уламках давно позабутих руїн.
В’ється лозою в душі неприборкане зло.
Війни несуть полиновий, роз'ятрений присмак.
Землю в тривожні обійми захоплює присмерк.
Все починається. Ворон поводить крилом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572722
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 07.04.2015
автор: Вітрова Доця