Простяглися каштани густою зеленою меккою,
На цвітіння якої злітаються на́божні бджоли.
То наче не я – відображення мертвого дзеркала.
То наче не ти – відгомі́ння весня́ного грому.
Крізь плямисте світило, що засписува́ло* всі вулиці,
Криштале́віє дощ, розтягнувшись на свіжім асфальті.
Та невже почуття, мов вчорашні тіня́ви минулися?
А довіра усілась на крихтах відсві́тів мансарди?
Я не вірю у те, що зникають всі миті у бе́звісті,
Не повірю нікому, хто скаже мені подібне!
І коли пролетить понад нами весна в’ю́нким ше́лестом,
Відіб’ється: «Ти потрібен мені!», «Ти мені потрібна!».
*Засписувало – вкрило списами (промінням)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572949
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.04.2015
автор: Юлія Кириленко