Я зайшов у тролейбус
І побачив Її.
Так Її, з великої букви.
Очі її великі і голубі.
Губи її червоні й опуклі.
Було багато люду
І я крадькома
Вивчав її риси обличчя.
Вона не подібна з усіма.
Від неї віє домом і затишшям.
І всю дорогу я єдиного хотів:
Торкнутися пасма її волосся.
У вухах вже почувся спів котів.
А може все ж мені здалося?
І ніби відчуваючи, вона
Зустріла на собі мій погляд.
І усмішка спокійна, чарівна
Засяяла у неї.
На мій подив.
Я зашарівся, як юне хлопча.
Потупив погляд на свої кросівки.
Смішний собі від ролі втікача.
Це як сюжет із кіноплівки.
Але це не кіно. Реальності буття.
І я хотів був зиркнути на неї,
Та Доля підкидало нове почуття-
Її вже не було.
В своєму апогеї,
Вируючих емоцій,
Я забув,
Що рух не припинявся,
Час не стих.
Я на секунду був піднявся...
Але не встиг,
Її зловить не встиг.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573067
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.04.2015
автор: Катерина Пташка