Приречено в небесну вись
Колодязь каламутним оком,
Як хворий парубок, дививсь.
Ледь борсалась душа глибока
В паралізованій воді…
Жалівсь колодязь вогким хмарам,
Що подарований біді.
І знову марив, знову марив…
Здавалося, відро ловив,
Купав його й від щастя фиркав…
Хтось цілував чи навіть пив
Водичку… Та чому ж так гірко?
Невже солодша всім ота,
Іржава, загнана у труби?..
Невже тепер його вода
Зцілять не може – тільки губить?..
Отямився і заволав,
Благаючи про смерть чи ліки.
Та лиш застояна імла
Вслухалася в цей хрип каліки…
Нарешті кроки звіддаля.
Принишк. І дихав в такт із ними…
І ледве стримав шквал проклять,
Бо знову мимо, знову мимо…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573198
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.04.2015
автор: Ніна Багата