3.
-Хочеш мене?
-Дуже.
-Любиш?
-Більше ніж себе.
-За що?
-Ти мені як причастя.Земне. Як таїнство ніжності.
-А тіло?
-Тіло то Двері,Хліб,Вхід. То твій дар мені.Незаслужений.
-Але без душі воно було б порожнім.
-Без вина,без олії,без суті і сенсу будь яка посудина порожня.Навіть розкішна.Навіть твоя.
-А що буде якщо її переповнити?
-Хм.Не знаю.Що я можу відати?Смертний слабий чоловік.Певно буде потоп.І пора будувати новий ковчег.
-Ні,не зовсім так.Буде повінь- світлий паводок любові.А може навіть океан.Вони ж також можуть бути ніжними і тихими.Солодкими, як мед і чемними,як ручні звірі.А ковчег будувати не варто.Я -твій ковчег.
Наступного ранку я відчалив додому,а ще через декілька днів в на острові з*явились озброєні мовчазні люди,і море те,море,що пахло любов*ю,насичилось тривогою і непевністю.
Запала вселенська тиша.
От він-час збирати каміння.
Де ти зараз,моя квіткотіла,вірменко?
Як тобі там?
Без мене- у вирі братніх любовей і спонтанних псевдопатріотизмів?
Тиша.
Штиль в умі і в серці.
В очікуванні бурі.
Але бурі не сталося.Натомість сталася Оленчик.Зморена змучена,спала з лиця(свою адресу я лишив їй у день від*їзду),стояла на порозі і силувано всміхалася.Врешті не витримала впала мені в обійми і розридалася.
Я обіймав її,пестив волосся,щось говорив,намагався заспокоїти.Потім зачинив двері і заніс її на руках до ліжка вкрив старою ковдрою і попросив:
-Поспи,мала,тобі відпочити треба.
-Полеж зі мною.Просто-заспокоївшись попросила вона.
Я ліг поряд,обережно обійнявши її за плечі.
-Скажи,скажи,що війни не буде.
-Війни не буде.-машинально повторив я,хоча звісно не надто вірив у те,що говорив.А дарма,може якби вірив все було б інакше.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573404
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.04.2015
автор: Той,що воює з вітряками