І ти ввійшла – вечірній гість,
Жаданий гість минулих років,
І стіни слухатимуть вість
Із юності святих потоків;
Наллєм вина, заварим чай, –
А слів букет легкий, незримий
Нас понесе в травневий рай,
Де молоді ми і щасливі,
Де сперечались до зорі
Про сенс життя, любов і дружбу,
І так позаздрим тій порі, –
Собі, наївним, заздрить будем!
Знов доля подарує ніч…
І щемно серцю буде, мила,
Що ти зі мною, віч-на-віч,
Що близько так… що часу брили
Розтанули – як не було!
І не побачу я печатей,
Що вже лягли на це чоло!..
Бо ти – така ж, як на початку,
Коли ми стали на поріг
І доля шлях благословляла.
Рука в руці, – а дві зорі
Нам стільки щастя нагадали!
Ми все забудемо із втрат...
Що марно стільки років змили
У вічність швидкоплинні зливи
Із часу, мрій, надій… І так
Той юний щем вкрадеться знов
У нашу бесіду вечірню!
І грітиме розмову й кров
Хмільне вино. А над подвір’ям
Зашелестить молитву сад
Про радість зустрічей нежданих,
А ніч поверне нас назад,
І залікує в душах рани;
І свічі серед мрій нічних
Сховають двох і що між ними –
Не скажуть світові про них,
Освячуючи день незримий.
Ранковим лезом давніх мрій
Вогонь свічок цих загашу я.
Ще ніч… Ховає небо в ній
Чийогось серця «Алилуйя!»…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573834
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.04.2015
автор: Касьян Благоєв