Коней що духу гоню,
Не зупинить їх лет.
Несу в своїх долонях,
Красивих слів букет.
Там де шумлять ячмені,
Лиш зупиню свій біг.
Своє натхнення з жмені,
Кину до твоїх ніг.
Де в полях пламеніє,
Маків червоних кров.
Ти боязко і не сміло,
Взяла мою любов.
Як притулялась до мене,
То здавалось мені.
Серце з грудей, навіжене,
Десь втекло в ячмені.
Любов до небес злетіла,
Захвилював ячмінь.
На вигинах твого тіла,
Серця тремтіла тінь.
Обом у ту мить здалося,
Аж здивувались ми.
Що поле своїм колоссям,
Махнуло немов крильми.
Летіло воно до неба,
Як велетенський птах.
Я бачив в очах у тебе,
Лиш здивування і страх.
Буває таке так рідко,
Може лиш раз в сто літ.
Дивились ми на досвітку,
На ячменів політ.
1989р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573853
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.04.2015
автор: Василь Надвірнянський