Як давно я вже вдома не був,
Мабуть років із десять минуло,
Та нічого, ніщо не забув,
Ось і зараз на мене дитинство війнуло.
Все так ясно, ніби учора
Проснувся, миттю у дворі.
Світлиця, кухня, комора
біжу босоніж по траві.
Спускаюсь до річки, на „чайці” вмиваюсь
Ні, цього мало, у воду холодну пірнаю.
Веселий, щасливий у дім повертаюсь,
Умить випиваю залишене матір’ю парне молоко на столі.
А далі важливі заняття щоденні:
Пасти «товар», гусей, ловити рибу у Стиру.
Босоніж по землі і тільки зрізаній стерні
Ганяти у футбол, «войнушки», «пєкаря», лапту.
Миле дитинство чудовим бачиться у далині
Таким насиченим, таким прекрасним.
Канікул довгі безмежні дні
Та світлих свят Різдва і Пасхи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573915
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.04.2015
автор: Леонід Ісаков