Молодому Поету

[i][b]Олег  Чорногуз[/b][/i]
[b][u]«Дорога  до  України»[/u][/b]
[b]Харків  –  2014[/b]
Видавництво  «Майдан»
[img]http://media.coop/wp-content/uploads/2014/11/CHORNOGUZ.jpg[/img]

В  80-ті  наша  невеличка  і  тепла  студентська  гопкомпанія  (як  і  зрештою  вся  Україна)  захопилася    веселими  і    дотепними  сатиричними  романами    Олега  Чорногуза  «Аристократ»  із  Вапнярки»    і    «  Претенденти  на  папаху».  Це  були  перші  в  історії  літератури  українські  сатиричні  романи.  Тоді  вони  стали  справжніми  бестселерами.  Читачі  розбирали  їх  на  крилаті  фрази.    А  ми,  студенти-медики,  «по  приколу»  називали  один  одного  іменами    героїв  цих  романів  –  Євграф  («граф»)  Сідалковський,    Стратон  Стратонович,  Михайло  Танасович  Ховрашкевич,  Даромир  Чигиренко-Рєпнінський,    Клавдій  Миколайович  Хлівнюк  і  т.п.  В  цих  гостро-соціальних  сатиричних  творах  Олег  Чорногуз  змалював  (не  згірше  Гоголя  в  «Мертвих  душах»)  різноманітних  мерзотників,  колоритних  негідників  і  інших  яскравих  пародійних  персонажей.
(Я  неодноразово  задавався  питанням  –  чому  не  екранізовують  ці  іскрометні,  стильні  з  виразно  українським  національним  обличчям  романи?    Чому  взагалі  не  роблять  жанрового  кіна  на  національному  матеріалі,  навіть  зараз  в  роки  Незалежності?
Та  це  тема  для  окремої  розмови.)
В  доробку  Олега  Федоровича  понад  30  книжок,  із  них  15  романів.  Є  сатирично  гострі,  направлені  проти  антиукраїнських  сил  памфлети,  есеї,  фейлетони,  новели,  публіцистичні  статті,  кіноповісті,  п’єси.  Твори  його  перекладено  20  мовами  світу,  зокрема  есперанто.  Книжки  виходили  стотисячними  накладами  —  чи  багато  хто  із  сучасних  українських  письменників  міг  (і  може)  таким  похвалитися!
І  лише  в  2014  році  в  78  років  Олег  Чорногуз    видав  першу  книгу  поезій  «Дорога  до  України»  і  з  самоіронією  назвав  себе  "молодим  поетом".
І  от  я  тримаю  цю  книжку  в  руках  з  дарчим  написом  автора  –  живого  класика  української  літератури.  
Вам  кортить  довідатись,  як  це  мені  вдалося?  Тоді  вам  треба  дочитати  цю  замітку  до  кінця.
Вірші  в  книзі  згруповані  в  шість  розділів.
Розділ  «На  цілий  світ  сказати  мушу»  містить  гостро-публіцистичні  вірші  такі,  як  «Тремти,  Московіє,  тремти»,  «Ми  братами  ніколи  не  будемо»,  «Чи  хочуть  москалі  війни»,  «Раби  ідуть»  і  інші,  в  яких  Олег  Федорович  аналізує  природу  російських  імперських  амбіцій,  засуджує  цинізм  і  расизм  кремлівської  політики,  передрікає    московитським  окупантам    неминучість  розплати:

[i]…Отож  брехнею  не  циганьте  –
Ганьба  Москві  на  цілий  світ!
Тебе,  Росіє  –  окупанте,
Зловісний  проковтне  Аїд!

Ти  не  держава,  ти  примара,
Ти  Цербер  –  двоголовий  пес.
Бог  є  на  світі  й  Божа  кара
Чига  на  тебе  із  небес.  (10)*
…………….
О,  ви,  ординці  Чингісхана,
Прокляті  Богом  москалі,
А  суд  страшний  таки  настане  –
Він  з  вас  почнеться  на  землі!...(10)[/i]

 Не  випадково,  перші  сотні  примірників  книги  поета  відправлені  на  фронт  і  вже  надихають  на  перемогу  бійців  у  «війні  на  три  букви»  –  АТО.

Другий  розділ  книги  «Чоловіче,  кличе  віче!»,  містить  поетичні  твори  про  рідний  край,  про  трагічні  і  звитяжні  події  його  історії,  філософські,  полемічні  роздуми  про  сильні  і  слабкі  сторони  українського  національного  характеру,  заклики  до  пробудження  національної  свідомості.  Це  вірші:  «Чоловіче,  кличе  віче!»,  «Українцю»,  «Древній  русич»,  «Сумний  біль  33-го  року»,  «Заклик!»    та  інші.

[i]…Отож  вставай,  і  дух  твій  гордий
Щоб  не  схиливсь  ні  перед  ким!
І  будь  ти  перший  і  хоробрий,
Щоб  рідний  дим  не  був  гірким.  (40)[/i]

В  розділі  «Ювілейне»  представлено  вірші-присвяти,  в  тому  числі  культовому  журналу  «Перець»,    якому  Олег  Чорногуз  віддав  більше  двадцяти  років  життя:  «З  перцем»,  «На  честь  чергової  смерті  безсмертного  журналу  «Перець»»  та  інші  вірші.

[i]Помер  журнал,  помер  веселий,
Що  стільки  літ  людей  смішив.
Сміялись  всі  в  містах  і  селах,
Та  чимсь  панам  не  догодив.
А  був  пекучий  він  і  знаний,
І  що  сказать    –  таки  гіркий,
Що  закрутило  в  ніздрях  пану,
Заклало  вухам  всі  дірки…  (106)[/i]

Розділ  «Шкатулка  із  секретом»  містить  дотепні    вірші-лічилки,  вірші-абетки    та  інші  вірші  для  дітей.  Не  втримаюсь,  наведу  декілька  рядків,  в  яких  згадується  мій  казковий  однофамілець:

[i]…Гостей  зібралося  чимало:
Лисиці,  зайчики  стрибали,
У  шубках  прохані  єноти,
Соми  вусаті,  бегемоти.
……………..
Із  Задзеркальної  країни
З’явилась  гномиків  родина.
На  колісниці  мчали  вдвох
Кощій  і  цар  із  лісу  –  Ох...  (124)[/i]

В  розділі    «Казкові  фантазії»  –  три  віршовані  казки:  «В  країні  див»,  «Стоголов»,  «Про  козака  Нетака».    Їх  можна  читати  і  дітям,  і  дорослим,  бо  це  казки-притчі,  казки-антиутопії**  з  дуже  вгадуваними  персонажами  недавньої  нашої  історії.  Наведу  тут  тільки  утопічно**-ідилічні  рядки  з  казки  «В  країні  див»:

[i]«…  Вітчизну  щиро  всі  любили,
Зі  справедливістю  дружили.
Земля  була,  немов  з  медів  –
І  солов’я  лунав  там  спів.
Борщі  і  сало  щедро  їли,
Смачні  вареники  ліпили.
А  на  гілках  садів  ковбаси
Висіли  мов  би  ті  прикраси.
Вода  текла,  як  та  вишнівка,
І  кожен  шанував  домівку.
І  чутно  скрізь  веселий  спів,
Так  час  минав  щасливих  днів…»  (141)[/i]
Що  було  далі  –  читати  краще  з  бромом,  як  і  всю  нашу  українську  історію***.

Розділ  «Осіння  феєрія»  –  це  справді  підбірка  феєрично-романтичної,  ностальгійно-щемної    лірики:  «Невідісланий  лист»,  «Ностальгія»,  «Елегія»,  «Зустріч  з  минулим»,  «Наодинці  з  журбою»  та  інші.  Тут  і  пройняті  сумним  настроєм,  і  піднесені,  і  емоційно  забарвлені,    хвилююче-чутливі  вірші.  Всі  вони  так  і  просяться  на  музику.  Тому  деякі  з  них  композитори  поклали  на  музику,  а  в  книжці  представлено  ноти:  Олександра  Білаша  до  вірша    «Прощальний  романс»****,    Віталія  Кирейка  до  вірша  «Пахнуть  липи».  А  до  вірша  «Золоті  літа»  є  ноти  мелодії,  написаної  мною  –  Віктором  Ох-ом.  Дві  строфи  з  нього:  

[i]…То  було…немовби  тільки  вчора:
Перед  нами  в  мріях  цілий  світ.
Хто  кохає  –  той  живе  без  горя
В  шістдесят  і  в  дев’яносто  літ…
За  вікном  бентежить  сива  осінь,
І  ясна  всміхається  печаль.
Я  ж  тебе  люблю  так  щиро  й    досі,
Що  мені  і  юності  не  жаль…(72)[/i]

Самому  Олегу  Федоровичу  моє  музичне  бачення  вірша  сподобалось,  тому  він    і  включив  ноти  в  свою  збірку  та  ще  й  люб’язно  надіслав  мені  один  екземпляр  книги.  Ми  з  його  сином  (поетом,  педагогом,  співаком,  бандуристом)  Ярославом  Чорногузом,  навіть,  плануємо  створити,  виконати  і  записати  ще  декілька  пісень  на  вірші  батька.
І  на  завершення.  Не  буде  перебільшенням  сказати,  що  громадянські  вірші  Олега  Чорногуза  гуртують  українську  націю  і  розширюють  коло  українських  патріотів,  а  лірика  любові  спонукає  до  осягнення  ідеалів  краси.    Вся  ж  представлена  збірка  –  то  справжня  поезія,  яка  наповнена  аристократизмом  духу.
І  ще.    Поет  зламав  уявлення,  що  вірші  пишуть  лише  в  підлітковому  і  юному  віці.  Якщо  в  грудях  б’ється  молоде  серце,  якщо  в  душі  ви  залишаєтесь  романтиком  і  борцем,  то  ви  будете  творити  поезію  і  в  80  років!    Це  справді  довів  нам  своєю  книжкою  «Дорога  до  України»  Олег  Федорович  Чорногуз,  якому  15  квітня  виповнюється  79  років.  У  вірші  «Сповідь  Дон  Кіхота  ХХІ-го  століття»  він  говорить:

[i]І  буде  знов  перо,  мов  меч,
І  сміх,  мов  грізна  гільйотина,
Були  ми  вісники  предтеч  –
Жила  б  кохана  Україна.
Тому  сьогодні  я  ожив,
Щоб  жити  з  усміхом  віднині:
Живу,  служу  так,  як  служив
Народу  й  рідній  Україні.  (62)[/i]

Залишається  лише  побажати  поету  нових  творчих  здобутків.
---------------------
*–  в  дужках  номер  сторінки  в  збірці.
**  –  Утопія  —  літературний  жанр,  наближений  до  фантастики.  Для  нього  характерне  те,  що  автор  має  неабияку  переконаність  в  бездоганності  проголошеної  ним  ідеї  про  ідеальне  суспільство.
Антиутопія  –  вигадане  суспільство,  яке  є  антитезою  утопії.  Зазвичай  для  нього  характерний  гнітючий  суспільний  контроль.
***–  відомий  український  письменник  та  політичний  діяч  Володимир  Винниченко  писав,  що  українську  історію  без  заспокійливого  (брому)  читати  неможливо,  але  сам  посприяв  тому,  щоб  так  було  і  надалі.
****  –  пісню  можна  послухати  в  ЮТюбі:  
https://www.youtube.com/watch?v=qGY3uPJ8QdA
12.04.15

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573928
Рубрика: Присвячення
дата надходження 12.04.2015
автор: Віктор Ох