Перевеслом літа, перевеслом літа,
Пов’язали снопами на полі,
Тут дитинство моє, та пора золота,
Як міцнів, наче вітер на волі.
Сніп юначий лежить із відбірним зерном,
Де перевесло зв’язує долі,
Це часи коли мріяв, летів до зірок,
Наче птах у зеленому полі.
Сніп лежить у полях, де доросле життя,
Тут сім’я - малі діти - турботи,
Це часи, коли вперше родилось дитя,
Кожен день коли йшов на роботу.
Хтось зв’язав оцей сніп, в нім найбільш колосків,
Тут готують снопочка на старість,
Ось цей проміжок в нас не ішов, а летів,
Проте тут в нас з’являється мудрість.
Сніп похилого віку у полі лежить,
Колоски вже покрили тумани,
А життя не стоїть, все летить і летить,
А здобуті не гояться рани.
Ой, снопочки мої, перевесло життя
Їх зв’язало в життєвому полі,
В копу їх я складу, бо нема вороття,
Це снопи мої власної долі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573986
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.04.2015
автор: Віталій Назарук