слова - Назарук Віталій
музика, запис, виконання - Шевченко Микола
Коли ти не чуєш, як пахне в дворі матіола,
І знизу не бачиш великого в небі «ковша».
Це гине кохання і більш не воскресне ніколи,
А в грудях замовкла уже зачерствіла душа.
Відразу тоді - солов’ї у гаях безголосі,
І роси на травах - краплини простої води.
І вже не хвилюють ні брови чарівні, ні коси,
І в серце вриваються хижі, страшні холоди.
Слова повтікають у степ чи до темного лісу,
І сонце змарніє, неначе дівча на лиці.
Життя на шляху враз повісить новеньку завісу,
І більше не буде тепла у холодній руці.
Слова повтікають у степ чи до темного лісу,
І сонце змарніє, неначе дівча на лиці.
Та буде ще щастя, йому не повісять завісу,
І долю зігріють гарячі життя промінці...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574094
Рубрика: Авторська пісня
дата надходження 13.04.2015
автор: Микола Шевченко