Іде неоголошена війна
І дим пожарищ сонце закриває.
Відгомоніла ще одна весна,
А мати сина досі виглядає.
З далекої дороги його жде,
Сльозу втирає кінчиком хустини.
Здається їй, що він ось-ось прийде,
Хоч добре знає: у бою загинув.
Ні, нас не підкорити ворогам,
Пишайся, матінко своїм героєм-сином.
За незалежність неньки-України
Він свою буйну голову поклав.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574263
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 14.04.2015
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський